Помер Анатолій Бобров – «золотий» голос Нікополя (відео)

Катерина Андрус

У Нікополі пішов з життя легендарний співак… Сьогодні вночі помер Анатолій Бобров – «золотий» голос Нікополя, нікопольський соловейко (так його називали), повідомляє Nikopolnews. Сумну новину наш кореспондент дізнався від рідних співака.

Це дуже велика втрата для Нікополя. Незрячий співак багато років був окрасою будь-якого міського концерту. Пісні у його виконанні приносили слухачам справжню насолоду. Він дуже добре знайомий всім, хто любить відвідувати культурні заходи.

Анатолій Бобров не дожив півтора місяці до свого 67-річчя… За нашою інформацією, він хворів.

Анатолій Бобров Лауреат республіканських, обласних і міських фестивалів – «Кришталеві чари», «Душі криниця», «Моя частка в пісні», «Кримська осінь», «На хвилях Світязю», «Поклик серця», «Звідси воля розлилася», «Неспокій серця», «Українська родина», «Козацькими шляхами», «Донські зорі», «Красою повниться душа», «На крилах творчості» довів суспільству, що для працьовитої і цілеспрямованої людини не існує перепон, – писала два роки тому наша журналістка Людмила Міщенко, приурочивши матеріал до ювілею артиста.

Помер Анатолій Бобрів – «золотий» голос Нікополя: що про нього відомо

Золотому голосу Нікополя аплодували у Палаці «Україна» і в Середній Азії, а під час проведення всесвітнього форуму козацтва його виступами захоплювалися австралійці, канадці, французи, італійці.

Анатолій Бобров народився в Нижньому Рогачику. Навчався далеко від рідного дому. Ази науки осягав у спеціалізованій Слов’янської школі-інтернаті, а після дев’ятого класу, не роздумуючи, поїхав у Свердловську спецшколу, де був створений клас масажистів, програмістів і літераторів. Захоплюючись математикою, хімією, фізикою, займаючись радіотехнікою, юнак вирішив присвятити життя програмування.

І працював би у нас в місті ще один чудовий фахівець, якщо б не одна, але дуже суттєва – АЛЕ. Одного разу в дитинстві хлопчик зайшов з батьками в магазин, де йому дали потримати гармошку. Розтягуючи хутра, дитина стала натискати на клавіші, і звуки, що розливалися, швидко зачарували маленьке сердечко. Зі своєю вірною подругою він не розлучався до семи років. Далі юне дарування повезли в Донецьк до сліпого музиканта Сичового. Той послухав, схвалив і порадив учитися грати на баяні.

У Свердловській школі-інтернаті разом з Анатолієм навчалося багато талановитих дітей, які і організували свій естрадний ансамбль. Юнакові вже було мало гри на баяні, освоєному ще в Слов’янську. Спочатку він навчився грати на саксофоні, потім на гітарі та піаніно. Після закінчення школи прийняв вже доросле рішення – ніким іншим, крім музиканта, не буду! Так доля закинула його в далекі від нас Курськ, де знаходилося спеціалізоване музичне училище з двома відділеннями – диригентським і народних інструментів. При конкурсі три людини на місце, потрапити туди самоучці було досить важко, тільки Анатолій не звик пасувати перед труднощами. Нехай навіть з третьої спроби, але все ж таки став студентом!

До вступу в училище у Анатолія був досвід роботи в Нікопольському УТОСі, тому після чотирьох років навчання він повернувся на рідне підприємство акомпаніатором в місцевий клуб, згуртувавши навколо себе закоханих у музику інвалідів. Але, навіть маючи постійну роботу, йому не сиділося на місці. У 1993 році молодий чоловік став співаком в церкві Різдва Богородиці, а з 1996 року у нього почалося нове життя. Спочатку Анатолію Леонідовичу запропонували виступити з невеликою програмою перед працівниками НЗФ на цеховому фестивалі мистецтв, і відразу після виступу він був запрошений на роботу в Міський палац культури акомпаніатором і вокалістом у колектив «Микитин Ріг».

В останні роки життя Анатолій Бобров очолював у Нікополі гурт «Співучі серця».

Світла пам’ять талановитому артисту! Співчуття рідним.

І ювілейне відео на пам’ять… ‘А вже осінь прийшла у мій сад’