В одній із лікарень Дніпропетровщини працює лікар-анестезіолог, який виїхав із м. Бердянськ після повномасштабного вторгнення рф в Україну. Вивізши дружину на більш безпечну територію, чоловік пішов записуватись до військомату, але йому відмовили і порадили йти працювати за фахом в лікарню, адже бажаючих захищати Батьківщину було достатньо. Лікар дослухався до цієї поради і переїхав на Дніпропетровщину, де знайшов нове місце роботи, дружній колектив і став покращувати свої професійні навички.
Про це лікар-анестезіолог розповів під час зустрічі з журналістами.
24 лютого чоловік працював у пологовому будинку і був на чергуванні, коли росія почала повномасштабне вторгнення на територію України.
– Коли все почалось, я чергував і був на роботі. Була десь четверта чи третя ночі. Почув щось схоже на вибух. Виглядаю у вікно і бачу, як пролітає ракета. Тобто, я побачив саму ракет, побачив спалах після неї та десь через пару секунд вже було чутно вибух, тобто це було приблизно десь в кілометрі. На роботі ніхто нічого не знав, але завдяки Інтернету всі побачили, як об’явили так звану «спецоперацію», яка є війною насправді. Потім наступного вже дня, 25-го, коли виходиш на вулицю, то бачиш, як місто спустіло, тобто натовпи людей були біля банкоматів, біля продовольчих магазинів. Усі магазини непродовольчої групи були зачинені, тобто люди виїжджали, виїжджали масово, виїжджало багато.
Лікар зазначив, що він на роботі все встиг зробити- його пацієнти, які були на лікуванні, вони були стабільні, до повномасштабного вторгнення це була звичайна зміна, звичайні пологи.
Лікарня, в якій працював чоловік, була ціла, в неї не «прилетіло».
– За 24-те було 4 «прильоти», бо після того, як я побачив другий, ще два були вибухи приблизно через 2 години.
Лікар з дружиною виїхав на наступний день.
– Коли ми їхали, вже на Бердянськ йшла ру*ня. Ми їхали ґрунтовою дорогою, не новою трасою, якою їдуть усі, а ґрунтовими об’їзними дорогами через села. Так було безпечніше, бо на той момент вже їхала важка техніка до Бердянська.
Спочатку лікар виїхав в центр України з дружиною, потім вона полетіла до Канади.
– Ми так поміркували та вирішили, що їй треба виїжджати з України, працювати. Там, по-перше, безпечно. Враховуючи стан справ, «прилітає» усюди, не у військові сектори, а в цивільні. Потім там, де я був, пішов до військомату, але не взяли. Сказали: йди чи в Тероборону чи йди працюй за фахом, бо військових в нас вже багато та навіть тих, хто за власним бажанням йшов, їх теж майже не брали.
Потім мої друзі з Маріуполя виїхали і в цей час я вже був один в Україні і ми так вирішили, що ми їдемо сюди та тут будемо якось разом один одному допомагати, бо час такий і нема нічого. Ти сів і поїхав. Все, що в тебе є – якісь гроші, картка, телефон, все. Ми коли виїжджали, просто в одній кімнаті все, що встигли взяти, те і взяв. Що було, з тим і поїхав.
Коли лікар з друзями приїхали на Дніпропетровщину, то знайшли роботу.
– Прийняли тут дуже гарно. Тут були потрібні спеціалісти, бо дефіцит кадрів є певний, а, враховуючи спеціальність анестезіолог, то завжди потрібні фахівці, спеціалісти. Зараз я працюю в операційно-анестезіологічному відділенні з ліжками інтенсиву. Наша мета – забезпечити сон пацієнту, щоб він був стабільний, не помер під час операції та після, його пролікувати, стабілізувати та передати в інше відділення за фахом (хірургія, терапія, неврологія).
Чоловік був дитячим анестезіологом, а зараз каже, що він – «фахівець широкої медицини».
Перекваліфікуватись лікарю було не важко, бо він вже з цієї спеціальності. За словами медика, діти і дорослі – різні пацієнти, але загальні принципи одні й ті самі.
– Це лише дозування, принципи терапії. З дітьми є своя специфіка, з дорослими – інша. Та й треба розуміти патологічні стани, а це ж вивчається в медичному, а цей багаж знань вже є, треба тільки повторити трішки і в колег попитати.
Лікар каже, що підняв свій рівень як спеціаліст, коли вийшов тут на роботу.
– Бо я не працював з дорослими, я не був в операційній, я не колов «спіналки». Це швидко довелось навчитись та робити. Це не так вже і складно, коли ти працюєш за своїм фахом.
На питання журналістів про те, чи підтримує він зв’язок з кимось із друзів, які опинились на тимчасово окупованій територій, він розповів, що в нього є друг, з яким вони багато років тому навчався в коледжі. Зараз цей друг знаходиться в тимчасово окупованому Маріуполі. Він там з перших днів війни.
– Наразі я намагаюсь його якось дістати, але є проблеми з евакуацією з Маріуполя і я шукаю для нього хоч якийсь шлях повернення в Україну, бо він хоче повернутися і працювати, він теж лікар.
В Бердянську у лікаря теж залишились люди, з якими він підтримує зв’язок і дізнається, що виробляють там рашисти.
– Вони переводять фінансову систему на рубль. Планують виплачувати пенсії в російських «тугріках». Штучно створюють гуманітарну катастрофу, бо гуманітарка наша туди не доїде, а якщо поїде, то вони її просто розграбують. Вони постачають своє і знімають своє відео, привозять своїх пропагандистів, проводять якісь безглузді свята, ставлять своє керівництво. Як мені відомо, вся міська влада відмовилась з ними співпрацювати. Директор нашої лікарні звільнився, він відмовив їм. І усі комунальні структури відмовили їм. До них пішли колаборанти, свої привозні.
В Бердянську у лікаря залишилась квартира.
– Що з нею – не знаю, але ж варіантів небагато – або заселили з розграбуванням, або просто розграбували та вщент знищили.
На питання журналістів, чи залишиться лікар на Дніпропетровщині, чи повернеться до Бердянська після нашої перемоги, він відповів:
– Ще дожити треба, бо прилітає усюди. Я планую залишатися, бо повертатися сенсу я не бачу. Тут вже рідне відділення, багато чого було.
Здійснено за підтримки Асоціації "Незалежні регіональні видавці України" в рамках реалізації грантового проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов'язково збігаються з офіційною позицією партнерів.
Источник: 0566.com.ua